Новости

«Жить – живемо, тікать – не тікаємо»: Єланець у розповідях своїх мешканців [ФОТО]

929

Був спекотний літній день, коли ми приїхали в Єланець. По-своєму спекотно було у залі райради, бо тоді ж там зібрались депутати на сесію і вкотре обговорювали проблеми селища і району… Але вирішили ми піти простішим шляхом, вийшовши на вулиці до звичайних мешканців. Бо хто, як не вони, можуть розповісти про свої проблеми і негаразди. Про це пише «АгроЮг».

В таку погоду селище ніби завмерло, а його жителі розбрелись по своїм хатинкам, лише в центрі де-не-де можна було побачити пожвавлене місце. Перший співрозмовник знайшовся випадково – з приміщення місцевої гімназії до нас вийшла прибиральниця привітливо посміхаючись. На питання, як живеться у Єланці, вона відповіла просто: «Жить – живемо, тікать – не тікаємо. Води немає, у кожного в дворі своя скважина. А так в основному, ми щасливі». На цьому і розпрощались, поблукавши по вулиці Парковій далі.

Пройшовши пару кварталів, нам на шляху трапились дві жіночки з маленьким онуком. Біля свого будинку вони збирали груші з дерева: одна стоїть на столі під деревом і тягнеться за фруктами плодозбирачем, інша з хлопцем складають їх у пакет. Про те, як тече їх життя, вони погодились розповісти, не відриваючись від збирання плодів. Відсутність води, медицина, освіта, робота, пенсія – торкнулися усього.

«Старші внуки повиростали, один працює на машині, той в магазині. Багато молоді їде за кордон на заробітки. А тут роботи немає. Мої два сина роблять на машині по найму. Багато хто працює неофіційно, а це ж вже вважай, пенсію вони не побачать. Заробляють, тільки, щоб зараз платити за комуналку», – розпочала місцева мешканка.

Тим часом, онук все частіше зітхає від важкості пакету із зібраними бабусями груш, який він так старанно тримає в своїх руках: «Мне тяжело!». Забираючи в нього пакет, бабуся продовжує:

«Пенсія маленька – 1,5 тисячі гривень. Добре, зараз літо, а взимку котел вмикаєш. Важко стало зараз – що у 90-их було, що тепер. Як був Янукович, тоді було добре, – згадує вона, пригощаючи великою грушею. – Він і пенсію піднімав, і продукти були дешевші, і комунальні не піднімав. А при цьому президенту нічого хорошого немає. Так що не знаємо, будемо за нього голосувати, не будемо. Нема за кого», – запевняє жінка.

Тягнеться ще за однієї грушею, пригощає. Щоб не сумував, вирішую долучити до розмови і хлопчака.

—  Як тебе звати? – питаю.
— Вова.
— Дуже приємно. А скільки тобі рочків?
— П’ять, – відповідає, вагаючись.
— Дорослий вже. Скоро у школу. Хочеш?
— Хоче, – спокійно каже за нього бабуся. – Бо там у нього вчаться два двоюрідні братики. І він хоче з ними кожен день бачитись, бо вони живуть в другому кінці Єланцю.

Ось і третя ароматна груша ледве вмощується у моїх руках.

«Сини на ДАФах їздять, і там два причепи таких… За них спокійно, а за малого прям душа боліла… Ну а що ж, другого нічого немає, грошей немає», – вже ледь стримуючи сльози каже вона, мабуть, жалкуючи про неможливість дати онуку більше, ніж може.

— Ти вже ниєш, ніби допомога з неба прийде… – нарешті відволіклась від збирання груш інша співрозмовниця.
– Та де ж вона прийде… – відповідає та.
— А мені дерев’яшка на башку впала, – розраджує обстановку п’ятирічний Вова.

Трохи придушивши в собі сльози, жіночка вирішила продовжити свою історію…

— Мама наша робить в лікарні, а раніше працювала ще й в аптеці, – судячи з усього, каже за маму хлопця.
– Тільки вночі аптека не працює, – підтримує розмову Вова.
– Так. А потім район заразився кором, відділення було забите, а в дитячому відділенні зробили інфекціонку – і дорослі, і діти там знаходились. Було важко, і вона з аптеки пішла. А зараз по селу аптек дуже багато. Їх розвелось як будяка, а ціни кругом однакові, – нарікає жінка.

Так ми підійшли до теми медичного обслуговування, і в ході розмови виявилось, що в Єланці немає свого хірурга.

– Хірурга немає. Гінекологія ніби є, а в роддом теж треба їхати в Вознесенськ чи в Нову Одесу. А буває так, що приспічило і куди діватись? Машини «скорої» є, тільки через Миколаїв викликаємо. Стоматолог є – один такий, що лікує і ставить зуби, а двоє таких, що просто лікують. Лабораторія є, щоб аналізи здати. А станція закрита – перевели в Нову Одесу. Ті, хто хоче, ті їздять. Ну то таке, – завершує вона.

На цьому моменті ми й вирішили розпрощатись, пішовши кожен по своїм справам.

2 Комментариев

  1. Виталий

    24.08.2018 at 15:56

    Бідні люди,не живуть,а виживають.Не води,ні дорог,вечером немає даже куди й вийти з сімєю посидіти тому-що на вулицях процвітає алкоголізм і наркоманія,хіба-що брать ствола і потехеньку вистрелювать всю пидармонію.Беспридел конкретний,хто шо хоче тей робить.Шановне керівництво Єланця коли це блятство уже закінчиться? Чому Ви незвертаєте на це увагу.Вийдіть хоть раз після 12 ночі,обійдіть всі бари і ви ахуєїте шо там робиться,або послухайте як далбайоби на машинах пяні ганяють.

  2. Виталий

    24.08.2018 at 17:06

    І до чого тут президент? Повезло Вам що це не Ляшко,той-би панібратство бистро розігнав.Ви спочатку хоча-би в самом Єланці порядки наведіть а потім інших обсерайте.

Ваш комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Новости